Сьогодні на Флікрі надибав просто фантастичний фотосет зі знімками природи: пейзажі, звірі, тощо… Самі фото кльові, плюс шикарна післяобробка – яскраві насичені кольори, просто казка якась. Я ледь спинився додаючи якщо не кожну, то через одну-дві фотографії собі у фейворітси на Флікрі. Чорт, аж не віриться, що цей фотограф теж любитель. А ось лінк на весь його фотострім: Imapix’s Flickr photostream.

Лише кілька прикладів:

Практично випадково, завдяки тому, що JR вирішив на минулих вихідних показати мені пару пісень, які варто було б розучити до наступної здибанки, мну познайомився з творчістю гурту “Tenacious D” та проглянув кіно “Медіатор долі” (”Pick of Destiny”). Причому якось так вдало все склалося – мене якраз нещодавно потягнуло на старий добрий хеві та хард рок – мну на минулому тижні ранні альбоми W.A.S.P переслуховував по колу десятки разів, а до того ще Kiss, Motorhead (цих, звісно, під впливом їх живого виступу на Global East Open Air 2009), та інших, тож веселі “Tenacious D” дуже гарно вписались в загальну картину.

Сам гурт, якщо хто не знає складається з двох музикантів: Кайл Гесс (Kyle Gass) and Джек Блек (Jack Black). Останнього до того ж ви мабуть бачили як мінімум у фільмі “Школа року” (”School of Rock”), хоча насправді він знімався досить в багатьох картинах. Як виявилося принаймні одну їх пісню я почув ще десь на перших курсах університету, бо точно пам’ятаю як у нас по мережі гуртожитку гуляв оцей відик на пісню “Fuck Her Gently” На минулих же вихідних пісня, яку я вперше почув була Kickapoo, що в свою чергу не що інше, як інтро до фільму “The Pick of Destiny” де музиканти самі ж зіграли головні ролі. Фільм, до речі, теж досить непоганий. З одного боку багато дикого тупняку і “туалетного гумору”, але з іншого мені чомусь дуже подобаються такі малобюджетні речі, та ще й з гарною музикою і веселими текстами (там, правда, помітно кидається в очі просто захмарна кількість слів “fuck”, “cock” та інших ). Під час перегляду мені ще постійно “Шестиструнний самурай” згадувався, у них навіть кінець схожий в тому, що в обох фільмах в кінці відбувається дуель між рок-н-ролом та мяталом Нижче для затравки причеплені пара Youtube-роликів з фрагментами фільму.

Я в попередньому повідомленні згадував, що прочитав сабж і він мну сподобався, але вирішив все-таки присвятити окремий, хоч і коротенький допис. Подія розгортається незадовго після закінчення “Мандрівного замку”, але повіствування починається набагато південніше, в іншій країні, схожій на наші Арабські і з відповідною стилістикою. Головні герої інші, але і Гаулу з Софі та Кальцифером знайшлося місце. Сюжет, як на мене, все ж менш цікавий, аніж в першій книжці, але все одно дуже гарний. Сама манера розповіді (чи то її переклад?) все так само просто чудові. Деякі фрагменти знову ж таки дуже потішили. Наприклад, по-своєму ідейні речі як-от:

- … А ще він хитрий, самозакоханий і бундючний, як павич, він боягуз, його неможливо змусити зробити хоч що-небудь.
- Правда? – запитав Абдулла – Дивно, що ви, о найбільш любляча серед жінок, з такою гордістю оголошуєте цей перелік пороків…
- Чому ви називаєте це пороками? – сердито перепитала Софі – Я просто описую вам Хаула, який він є! …

До речі, коли розкрилось де був Гаул, то мну готовий був битись головою об стінку, тому що не пізнати його характер до того – це просто ганьба Але спойлити не буду, бо все задоволення пропаде. А казку знову ж таки рекомендую до прочитання.

Підходить до свого завершення майже суцільно позитивний тиждень. Найбільше позитиву додає те, що я з середини наступного тижня буду з роботою, а то мну майже почав був сумувати за звичною охвісною рутиною Взагалі цікаво: навесні всі контори якось вертіли носом, а тут ніби і не особливо напружуючись отримав за тиждень два job-offer’а і ще одне запрошення на співбесіду (яке все ж відхилив, бо дзвонили мені вже коли рішення було прийнято).

Крім того, мну із задоволенням прочитав на днях і другу книжку Джонс: “Повітряний замок” і тепер з нетерпінням чекає переклад наступної: “House of Many Ways”, яка вийшла лише минулого року (тобто через 18 років після “Повітряного замку”!). А ще мну дізнався, що у Джонс до того як “Мандрівний замок” став відомим завдяки Міядзакі, бестселером була інша серія книжок: “Chrestomanci”. По опису цікаво, але так як сподіватись на переклад найближчим часом скоріше за все марно, то щоб втамувати свою цікавість доведеться замовляти на Амазоні в оригіналі.

Єдине, що трохи затьмарює позитив тижня – те, що на цьому тижні не придивився собі ніяких нормальних завдань ні на GAF‘і, ні на Elance‘і, тому на вихідних от б’ю байдики і з горя вирішив почати дивитись “Lucky Star” Я багато про нього і його знаменитих персонажів чув до того, але нарешті зібрався духом щоб подивитись. Поки що подобається. Хоч ноги там помітно ростуть із неабиякої популярності Азуманги в той же час “Зірці” вдається бути абсолютно унікальним твором.

Сьогоднішній день підбив підсумок тижня недовгою, але приємною веловилазкою (я за літо, сів на велосипед лише раз і то на самому його початку). Намотали всього 45км, але мну з незвички вони далися порівняно тяжко (хоча і легше ніж наші травневі мандрівки Києвом). Ще треба буде поцікавитись чи на мою майбутню роботу хтось їздить на велосипедах? Бо мені туди добиратись на велику хвилин 40-50. А враховуючи, що маршрутка скоріше за все стоятиме в пробках вранці, то це буде навіть швидше, аніж громадським транспортом.

Два дні тому, в процесі обговорення показу “Мандрівного замку” по ТБ я згадав, що не проти був би купити оригінальну книжку і Світанкова мені дуже вчасно порадила відвідати “Дитячий книжковий ярмарок”, що проходив в Українському домі наприкінці минулого тижня, а я вирішив цією порадою скористатись…

Ех, і добре, що я з собою завбачливо взяв небагато грошей, бо залишив там практично все, що взяв з собою. Мені вистачило на те, щоб придбати три книжки: “Огненне коло” Багряного (я взагалі-то “Тигроловів” хотів, але не побачив їх там) та “Мандрівний замок Хаула” і “Повітряний замок” Діани Вінн Джонс. Хоч Багряний і не відноситься до дитячої літератури, але мені чомусь запам’яталось його ім’я ще з уроків літератури в школі, тому вирішив все ж почитати трохи зі шкільної програми Чому я вирішив взяти “Замки” – зрозуміло. До речі, можливо це просто збіг, але аніме показане в суботу думаю нефігово підняло продажі книжки. Поки я 3-4 хвилини гортав сторінки перед стендом видавництва “Старого лева” стовпчик з 8-10 книжок “Мандрівний замок Хаула” зменшився до 1-2

Прийшовши додому вирішив цікавості зарази прочитати перших пару сторінок. І що вам сказати? Перша “пара сторінок” закінчилась на останній десь так в годину ночі Тепер я зрозумів, чому казали, що творіння Міядзакі це все ж таки “вільна фантазія на тему”. Там більше візуальний ряд грає роль. Хоча, звісно, багато чого і збереглося, але все ж “книжні” герої мені здалися дещо цікавішими та і сама історія більш розгалужена (на 13 серій вистачило б запросто ) з усякими цікавинками. Наприклад, з книжки зрозуміло куди ведуть “чорні” двері і що у Гаула виявляється є сім’я (ну, принаймні старша сестра і двійко племінників) ну і ще багато чого. Не знаю, може тому, що я вже здається сто років не читав художньої літератури, але книжка, як нескладно помітити, мені дуже-дуже сподобалася. Написана живо, читається легко, переклад теж гарний. Чого варте лише щось типу: “на платті Софі пишно квітнули символи Валеріїного королівського благовоління” Коротше кажучи, рекомендую. І поки вони ще деякий час будуть в мене (за пару місяців мабуть відвезу та подарую двоюрідній сестричці, якщо зможу з ними розстатись ), то навіть можу дати бажаючим почитати на деякий час А сам завтра, мабуть, візьмусь і за “Повітряний замок”.

Цікава штука: з часу звільнення у мну відкрилося справжнє друге дихання в професійному плані. Ідеї для реалізації та варіанти куди прикласти свої знання та енергію просто б’ють ключем і мене просто банально на все не вистачає. Хоч я офіційно і не працюю, але в той же час зараз програмування та інші ІТ-шні речі займають значно більше “штатних” 8 годин часу і приносять масу задоволення. З іншого боку, більшість цих задумок неприбуткові (принаймні на перших порах – так точно), тому довелося податись у фріланс, але оскільки я попав в цю галузь досить раптово, без підготовки відповідного плацдарму, то без репутації тут поки що тут досить складно вибивати проекти, хоч з кожним новим набагато легше (а особливо приємно, коли твої колишні замовники в першу чергу звертаються вже до тебе і на GAF’і, наприклад, з’являються ось такі “персональні” проекти ). Тому щоб залишалося достатньо часу на заробляння грошей довелося трохи втамувати свій запал і вибрати з усього різноманіття лише пару проектів і зосередитись на них.

Танабата. Літній фестиваль зірок в Києві (Липень 2009, 18-19), originally uploaded by Wolfhowl.

Зазвичай у мну по редагуванню фоток (та і по зйомкам теж) руки наче з дупи стирчать, але вчора вирішив перебрати ще трохи фоток з Танабати і тут по-перше кадр вийшов вдалий, по-друге якесь натхнення прийшло погратись з налаштуваннями, але я чи не вперше задоволений результатом пост-обробки фотографії (принаймні портретної - 100% вперше), тому вирішив похизуватись трохи

Хоча, звісно, чарівну від природи модель практично нереально зробити непривабливою на фотці навіть для абсолютно криворукого фотографа типу мене Тому до того всього мій шалений респект Беллатрікс як косплеєру та моделі.

Стараннями панянок Світанкової та Бережної на світ з’явився переклад чарівної казки від справжнього маестро анімації Хаяо Міядзакі знятому за мотивами однойменного твору англійської письменниці Діани Джонс: “Мандрівний замок Гаула”. Навіть якщо ви не любитель аніме, спробуйте подивитись його в суботу 29 серпня, дайте йому шанс: об 11-05 по “1+1″. Якщо говорити про мене, то я, власне, і став любителем аніме після перегляду “Сен та Чіхіро в полоні у духів” (більш відомомого на Заході як “Віднесені привидами”) – іншого твору цього ж аніматора. А “Мандрівний замок” хоч і не належить до моїх улюблених творів Міядзакі, але повірте: він все одно на голову вищий за більшість анімаційних творів, які ви бачили в своєму житті Справжня казка, чиста і добра. І просто відмінний малюнок, який вартий показу на великому екрані, ІМХО.

UPD: якщо вам цікаво скачати сабж, то можна дістати відео в дуже гарній якості (1280×720, HDTV-реліз від THORA) з озвучкою від 1+1 з торренту, який можна взяти тут: Howl’s Moving Castle на UAnime. В цьому ж контейнері є оригінальна звукова доріжка (для фанатів), а також англійські та українські субтитри. За появу цього релізу у Інтернет-просторі шалена поядка RomP‘у!

P.S. До речі, я тут подумав, що варто буде ще купити оригінальну книжку. Прочитати, а потім подарувати своїй маленькій двоюрідній сестричці

Останнім писком моди в сучасному інтернеті є всякі фішечки пов’язані з GeoLocation, тобто вашим місцерозташуванням на Земній кулі. Щоправда оскільки більшість сервісів пов’язаних з цією фічею базувались на Google Maps ми стояли дещо осторонь технологічного прогресу, бо не мали нормальної мапи українських міст. Але так не могло тривати вічно і ось декілька тижнів тому в Гугл Мапс з’явилась нормальна мапа України з деталями обласних центрів (не ідеальна, звісно, але яка є). Але повернемося до гео-сервісів. Одним з найцікавіших, на мій погляд, був Brightkite. Брайткайт - це такий собі Твіттер, але по-першу, з можливістю постити картинки, а по-друге - з прив’язкою до вашого розташування. Особливість його в тому, що ви можете фільтрувати повідомлення по радіусу відносно вашого положення, що в країнах де це розвинуто вельми прикольно. Але мені в Брайткайті не подобалась одна річ: треба було постійно оновлювати своє розташування вручну набираючи свою адресу, або (коли підтрики адрес в мапах не було) копіпастячи з Google Maps широту та довготу, що взагалі нівелювало задоволення від користування сервісом. Для сучасних телефонів з GPS типу iPhone та Andriod’ів вже є нативні додатки, які дозволяють постити місцерозташування в Брайткайт автоматично. Але у мене є лише старенький телефон з Windows Mobile 5 for Smartphones на борту. Щоправда одразу пысля релыъу я на нього поставив Google Latitude - це такий собі виключно мобільний (принаймні для України) і значно примітивніший аналог Brightkite, але прикол його в тому, що навіть за відсутності GPS він визначав місце по сотам GSM-мережі, що хоч і дає похибку десь в 1-3 км залежно від соти, але все ж вельми непогано. Коротше кажучи, навідала мене думка склеїти їх якось і ось результат:

latitude2brightkite - це сервіс, на якому можна підконектитись до ваших аккаунтів на Brightkite (через OAuth, що цілком безпечно, бо не вимагає від вас зберігати паролі на сайті) та Google Latitude (тут треба буде вручну скопіпастити ваш Латітьюдівський ідентифікатор, бо, на жаль, поки що в мене не вийшло автоматизувати його отримання). Ну і далі сервіс використовуючи ці дані періодично отримує гео-інформацію з Латітьюд і постить її у Брайткайт. От і все. Там є ще пара дрібних багів, але я їх на цьому тижні пофікшу.

До речі, з OAuth я промучився добряче. Мануали які я знайшов - всі з купою води і ніфіга не зрозуміло, тому довелося дізнаватись подробиці того як працює ця кухня просто взявши робочий приклад для Google App Engine і дивлячись що і як там зроблено. Так що я може навіть переборю лінощі і трохи згодом напишу свій стислий мануал.

На днях Brainbench прислали мені листа повідомляючи, що через місяць в мене закінчується підписка на їх тести. Минулого року я вже писав, що вони пропонували річну підписку для деяких країн з 85% знижкою, тобто всього за 30$ на рік (річна підписка коштує майже 200$). І от я думав, що це типу була на рік замануха, а на наступний вже доведеться платити повну ціну, що, звісно, мене геть не влаштовувало, але заради цікавості подивився на інвойс і був приємно вражений, що на наступний рік ціна залишилась незмінною. Отаке. Так що в через місяць треба буде не забути сплатити, бо штука все ж прикольна для оцінки власних знань.

Ех, і все-таки я потрапив туди на вихідних і аніскілечки не жалкую. Нещодавно якраз прокинувся, бо вранці лише ліг відсипатись після безсонної ночі. Вцілому фест пройшов вельми гарно, хоч і не без косяків у організації (із-за чого фактично другий день вийшов догори дригом). За ці вихідні мну встиг відкрити для себе Crematory та Graveworm, цього разу насолодитися повним виступом Kreator, зірвати голос на Epica, добити його остаточно на Ensiferum, почути легенду хеві Motorhead, побачити і послухати голос Тар’ї Турунен, і закохатись в басистку Sonic Syndicate. Звук вцілому був середній: на деяких гуртах вельми гарний, а на деяких просто жахливий. Порадувала на диво адекватна охорона (вперше на Київських концертах). Але про все по порядку…

Отож від сьогодні мій ноут повністю обмобілізовано: тобто при необхідності в будь-якому місці з покриттям HSDPA або хоча б GSM у нього буде інет. Поки що це ніби-то і лише забавка, але так як вона обійшлася у вельми скромну суму, то чому б і ні? Тим паче, що можливості все ж гарні відкриваються: по-перше, тепер зможу повноцінно працювати принаймні по дорозі додому в Білу Церкву, по-друге, тепер у гарну погоду не обов’язково це робити вдома - можна піти в місто та посидіти десь в парку на лавці, чи на травичці спершись спиною об якесь деревце, що просто прекрасно.

Епопея з моїм омобілюванням почалася досить таки давно, здається наприкінці минулого року, коли завдяки Феру мну став власником чудового 3G-пакету U’Family 5 від Utel з інетом по 5 коп./МБ (навіть в GSM-роумінгу) всього за ~26 з копійками гривень в місяць абонплати. Але телефон у мене був звичайний і тому я весь час сидів виключно у білайнівському роумінгу. Після вимушеної покупки нового ноутбуку мну помітив, що у нього потенційно є вбудована можливість роботи з HSDPA модемами (навіть слот для сім-карти під акумулятором був), але такими фічами комплектуються лише збірки ноутів для США та Нової Зеландії. Я зацікавився можливістю встановлення такого обладнання у нас, та в сервісному центрі “Улісс” мені сказали, що зробити вони теоретично таке можуть, але модеми, що приходять від Dell залочені під AT&T і у них був випадок, коли модем не запрацював з нашими картками і тому вони мені порадили просто взяти модем у форматі Express-Card і забути про які б то не було проблеми. На тому мій запал тимчасово пропав, адже ціна, яку просив за модеми Utel кусаєтьcя вельми боляче: від найпростішого USB-модему 749 до Wi-Fi роутеру за 1699 грн. Але ж є така чудова річ як eBay! Час від часу я заходив туди цікавлячись поточними цінами на модем Huawei E800. Аналогічний девайс можна було придбати у Utel за 899 грн., що, погодьтесь, дещо забагато як для модему. І ось трапилося диво: десь на третій чи то четвертий захід я знайшов лот, де продавався новенький розлочений E800. Ціна на той час становила трохи більше 20$ і торги закінчувалась за 10 хвилин. І біддер був лише один. Накинувши в останні секунди розіграшу пару баксів я на диво з легкістю виграв лот. Загальна вартість разом з доставкою була в районі 45$, але в перерахунку на гривні навіть по курсу 8 (в той час як на момент покупки він був у районі 7.6-7.7), це було у 2.5 рази дешевше, аніж брати у того таки Utel. І от сьогодні, через кілька тижнів очікування, нарешті девайсик опинився у мене. Але це все приказка. Казка буде далі

А я люблю
Стрічати з мавками світанок,
Гойдатися з русалками на вербі
І з очеретом гомоніти у журбі.
Тут вітер замітає слід
І в добру путь ведуть Сонце і Зоря,
Коли почуєш пісню з поля – то є я!
Тінь Сонця - Дорога в ліс

Останні пару тижнів завдяки своїм друзям мав змогу таки трохи пофоткати, а то в мене вже починалася ломка із-за відсутності нормального цифрового фотика Так що найближчим часом потроху викладатиму те, що наклацав за цей час. Першим в списку буде еко-культурний фестиваль “Трипільське коло 2009: Земля”, який пройшов на цих вихідних поблизу Ржищева. Одразу маленька ремарка: фотографії я далі впродовж тижня буду викладати на Флікр, тож кому цікаво - заглядайте періодично у відповідний фотосет: “Трипільське коло 2009: Земля” (або він же у вигляді слайдшоу).

Тиждень перед фестивалем промайнув дуже швидко і п’ятниця, коли вже як би треба було “пакувати валізи” настала миттєво. Ми з друзями не любителі їхати рано, тому на зупинку звідки відправлялись турові автобуси прибули вже десь так годині о десятій і очікували побачити довжелезні черги як минулого року. Але цього разу організація доставки на захід виявилася набагато більш продуманою і черг практично не виникало. За годинки так півтори ми доїхали і дотопали до місця призначення. Прибувши до наметового містечка ми швиденько розбили намети. А то! Мну лель встиг накинути тент, як тут же розпочалася шалена злива навіть зі шматочками граду. Після зливи, коли всі повиповзали зі своїх сховищ ми познайомились з гуртом “Телері”: виявилося, що наш друг Сашко на цьому фесті у них виступав віолончелістом. Він цілий день відмовлявся виступати на головній сцені, мотивуючи це тим, що не знав або погано знав мелодії їх пісень, але як могли бачити ті, хто були присутні на фестивалі, його таки вдалось переконати Незадовго по тому “Телері” виступили на “літературній сцені” поряд з наметовим містечком, прикувавши увагу його жителів, а дехто навіть припустився в танцювати.

© andhong09

Отож, всім зацікавленим і не дуже хочу повідомити, що Київська федерація кендо буде робити показовий виступ на цьогорічній “Країні мрій” 27-го червня. Судячи з програми фестивалю, відбуватиметься це все в 15-00 по 16-00 на так званій галявині “Ярило” - там де братство козацького бойового звичаю “Спас” влаштовуватиме різноманітні конкурси і виступи. Ласкаво просимо подивитись що воно таке на власні очі До речі, якщо до суботи нічого не зміниться, то серед представників КФК буду і я.

До речі, коли минулого року там Курокі-сенсей робив показовий виступ з іайдо я ще подумав, що прикольно було б, аби на наступній “Країні мрій” і ми там виступили - і ось Так що не проґавте - має бути цікаво.

DSC_0171, originally uploaded by Vik….

Просто не можу не поділитися цим кавайним створінням. Це фото зробив мій друг (каже, що згодом викладе більше з цієї “фотосесії”).

Давно щось про музику не писав. Чи це мені так здається? Як би то не було, сьогодні хочу поділитись однією цікавинкою, про яку просто не можу промовчати.

Вже стільки минуло часу з появи першої метал-опери Avantasia від Тобіаса Саммета, але не дивлячись на її успіх аналогічні проекти не почали створюватись як гриби після дощу. Я фактично можу пригадати лише російський “Ельфійський рукопис”, та він практично в усьому віддає вторинністю і в плюси можна записати лише те, що там голоси персонажів помітно відрізнялись на відміну від тої таки Авантазії. Все. Так, деякі гурти випускали так звані концептуальні альбоми, але це ж геть інше. Але нещодавно я суто випадково дізнався про голландський гурт Xystus. Випадково, бо вперше почув про нього в новині про перехід колишнього басиста After Forever (вони, як це не прикро розпались але про це вже я, здається, якось писав). Послухав їх на Spotify (на жаль, з трьох їх релізів там присутній лише самий перший: “Receiving Tomorrow”). Послухав… Грають досить таки пристойний прогресів, хоч до моїх улюбленців датчан з Royal Hunt і не дотягують. От… І тут буквально пару днів тому теж суто випадково десь прочитав, що Сімоне Сімонс з гурту Epica (а це так би мовити молодша сестра After Forever) була гостьовою вокалісткою на їх останньому альбомі “Equilibrio”, який, власне кажучи, є нічим іншим як рок-оперою в двох актах. І більше того, на відміну від тої-таки Авантазії вона існує не лише в аудіо-, а і в DVD-версії. Тобто її офіційно ставили на сцені. Не довго думаючи, мну скачав DVD-реліз і на свою голову вирішив “проклацати” його о першій ночі >_< Ну, “проклацував” я його майже дві години.

Ну, не так щоб взагалі, але сьогодні сівши після півторатижневої перерви (співбесіди і все таке) за згаданий нещодавно новий веб-проект остаточно зрозумів, що для моєї задачі воно абсолютно не підходить. Google App Engine - непогана штука, але для простих проектів типу того ж Jaiku. У мене ж структура даних досить насичена відношеннями many-to-many та ще й має велику ієрархічну структуру, яку легко можна описати засобами Datastore, але працювати практично нереально із-за відсутності хоча б якоїсь подоби join’ів. Плюс до того, я під час написання минулого проекту на Django став вельми балуваним і те, що тут інтеграція з цим фреймворком через дупу і з купою обмежень мене кумарить. Сама робота полягає більше в тому як так ви**нутись, щоб хоч якось отримати отримати в Datastore те, що за допомогою Django Models робиться в один рядок. Коротше кажучи, мну вирішив вибиратись з цього болота, поки не пізно. Буду портувати те, що понаписував на нормальну Джангу. Сподіваюсь, на наступному тижні буде достатньо вільного часу і я встигну до кінця місяця швиденьку портувати код. Потім проект розгорну на тому ж хостингу, де і цей блог. Щойно перевірив: воно чудово працює і через mod_python, так що поки буду розробляти можна навіть не доплачувати за FastCGI (правда треба буде не забути сам хостинг проплатити, а то це, здається, останній місяць). Отаке… :-/

Щось писальна муза мене знову покинула (або це негативний вплив клятого Твітера ) і це при тому, що останні пара тижнів були вельми насичені різноманітними приємними і не дуже подіями. Тож щоб розім’яти пальці та трохи самому привести думки до ладу (на папері чи екрані вони набагато чіткіші, аніж коли живуть лише в голові) вирішив зробити такі собі підсумки…

Зализавши трохи поранення та перепочивши після суботньої веловилазки недільним вечером мну поїхав з Джоллі та Фером за квитками до Криму де в середині травня у нас заплановано тижневий туристичний похід Бахчисарай - Ялта. Квитки були успішно взяті, а під час посиденьок після покупки ми вирішили в понеділок вибратися знову на великах. Мда… Суботні покатушки були лише тінню того, що мені довелося витримати в понеділок. Знову переїзд через дурний південний міст, зустріч з Джоллі на Видубичах, та з Сашком в парку неподалік, обід бутербродами в безлюдному мальовничому місці на Трухановому, парк Дружби Народів, Десна, Троєщина і моторошна дорога додому (величезна дяка Сашку, що довів мене майже до метро Позняки - я з Троєщини і до того місця майже невідступно висів у нього на колесі бо їхати по тих дорогах - це звіздєц). Загалом намотав за показами велокомпа 59,8 км. Передні гальма підтягнули - тепер велик принаймні веде себе прогнозовано Найкращі враження від вчорашніх покатушок - це від місцини на північ від парку Дружби Народів - там просто велосипедний рай (принаймні для тих, у кого велосипеди cross-country) - можна класно польотрати на рівчаках та вибоїнах і пейзажі там гарні: поля, дерева, вода… Ех… Якщо плани не зміняться - на наступних вихідних треба буде ще кудись вибратись.

P.S. А ще я з цього тижня на роботі вже типу як тім-лід… Цікаво буде. Більше відповідальності і новий досвід.

Щойно повернувся з невдалого велопоходу. Невдалого, бо планували ми при гарному збігові обставин покататись два дні, виїхавши з ночівлею в Пархомівку володарського району київської області. Чи точніше ми збирались з Вітьком, моїм другом і колишнім однокласником, спочатку з’їздити в Пирогово, бо за 6.5 років, які ми вже пробули в Києві ми там жодного разу ще не були, а потім вдень поїхати електричкою до Білої Церкви, де і мала бути відправна точка власне походу. Насправді нас мало бути принаймні троє, але, всі інші знайомі, кому пропонували поїздку з тих чи інших причин не змогли. Як неважко здогадатись, частину планів, які були пов’язані з виїздом за Київ було анульовано. Роз’їхатись по домах було вирішено із-за мого браку практики і хвізичних кондицій - мну, на жаль, ще не готовий до довгих вилазок. Але про все потроху… Примітка: люди, які багато часу проводять у велосипедному сідлі можуть подальший опис цуценячого щастя і скавчання від невдач від невеликої веловилазки не читати, бо це, як я вже писав якось раніше, мої перші нормальні спроби осідлати велосипед, поки що зі змінним успіхом - я і досі роблю достобіса помилок, але і прогрес теж помітний